Усе частіше у педагогіці використовуються терміни,
якими позначають соціально дезадаптованих дітей – „важковиховувані”,
„педагогічно занедбані”, „схильні до правопорушень”, „соціально занедбані” – і
традиційно пов’язують з кризовим підлітковим віком. Педагогічний словник
тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини
цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими
причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти
психічного і соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні
характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння
навчальних предметів та соціальних ролей”. Незважаючи на те, що детермінанти
відхилень у розвитку особистості та її поведінці багатоаспектні, причини
виникнення такого явища коріняться вже у періоді дошкільного дитинства. Так,
видатний український педагог В. Сухомлинський наголошував: „Важкою дитина стає
саме в цьому віці – від року до семи-восьми років”. Психологи
наголошують, що педагогічна занедбаність, яка виникла у дошкільний період на
поведінковому рівні, набуває новоутворень дидактичного рівня у молодшому
шкільному віці, переходить у соціально-педагогічну у підлітків (Р.В. Овчарова).
Науковці одностайно стверджують: у
дитинстві закладається фундамент особистості – формуються її основні
мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та
категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає
розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин.
Дитина поступово входить в суспільне середовище, формується як особистість, яка
постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість
відбувається у процесі соціалізації. Соціалізація, таким чином, є процесом
входження дитини в соціальне середовище, що включає в себе засвоєння мови, норм
і правил поведінки, моральних цінностей – тобто всього того, що складає
культуру суспільства. Соціалізацію проходять усі діти, починаючи з самого
народження, набуваючи певної системи знань та уявлень про соціальний світ,
засвоюючи норми і правила поведінки у суспільстві, оволодіваючи певними
уміннями і соціальними навичками, культурою свого народу.
Поняття „важковиховуваність” сьогодні
використовується достатньо часто, разом з тим, ця проблема не є суто дитячою.
Вона виникла на основі труднощів у стосунках батьків та педагогів з дітьми, а
також внаслідок конфліктів між дитячими потребами і можливостями їх
задоволення, отож містить у собі три елемента: вихователя, дитину та їхню
взаємодію. Розв’язуючи ці протиріччя, дорослі часто знімають з себе
відповідальність за соціалізацію і виховання дитини і перекладають її на плечі
іншого – на дитину та її оточення. Отож, педагоги звинувачують родину, а батьки
– освітній заклад. Натомість підґрунтя важковиховуваності, як вважав В.
Сухомлинський, криється у вихованні, в умовах, у яких дитина зростає в роки
раннього дитинства: „Якщо дитина стала важкою, якщо все, що посильне іншим
людям їй непосильне, то це означає, що у дитинстві вона не дістала для свого
розвитку від людей, які її оточують, того, що повинна була дістати”
Поняття «важкий» почало використовуватися вже у
другій по-ловині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва,
П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» вважали-ся діти, котрі
не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жор-стокі та байдужі до
страждань оточуючих, в ранньому віці ставали на злочинний шлях. Тому поняття
«важка дитина» та «малолітній злочинець» ними ототожнювалися.
Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті
роки ХХ століття і спочатку означав лише «несприйнятливість та опір» ви-хованця
педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховува-них відносили фізично
здорових дітей, у поведінці яких спостеріга-лися неорганізованість, недисциплінованість,
правопорушення.
Зараз дослідники під важковиховуваністю розуміють
педагогіч-ну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний
роз-виток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні
передумови для деформованого сприйняття ним соціаль-них норм, виникає потреба
зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально-педагогічним
впливам. Тобто, важко-виховуваність – це не просто несприйнятливість до
позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати.
Важковихо-вуваність – це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні
впливи і адекватно на них реагувати.
Безумовно, утруднення в оволодінні соціальним
досвідом спо-стерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, в сім’ї,
в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в під-літковому та
юнацькому віці. Можна стверджувати, що важкови-ховуваність притаманна індивідам
будь-якого віку, але як гостра психолого-педагогічна проблема вона наявна у
молоді, яка навча-ється, особливо підлітків.
Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у
т.ч. про-рахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та
соціаль-ного розвитку, особливості характеру, інші особистісні характерис-тики
вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У
ряді досліджень [2; 10] широко застосовується поняття «важковиховуваність» при
пояснкнні такої міри відхилен-ня від соціальних норм у внутрішній позиції дитини,
при якій мають місце порушення моральної норми та правил співіснування людей.
Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації наближеного
рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на від-міну від правопорушень чи
патологій діяльності).
У зарубіжній літературі часто поряд із поняттям
«важковихову-вані» вживають поняття «діти з проблемами». Однак виникнення у
підлітків проблем не завжди викликає труднощі при їх розв’язанні та не завжди
ускладнює роботу з такими неповнолітніми. Тому не варто розглядати ці поняття
як синоніми.
Не можна також ототожнювати поняття
«важковиховуваний» і «важконаучуваний». Важконаучуваність – це певна міра
низької на-учуваності. Ознаками важконаучуваності неповнолітніх є:
не-сформованість основних навчальних умінь; дисгармонія навчальних мотивів;
низька навчально-пізнавальна активність; неуспішність на-вчання; шкільна
тривожність. Вона може поєднуватися і з важковихо-вуваністю через відсутність
об’єктивного підходу до неповнолітніх.
Що ж до важких підлітків, то у ряді досліджень
зазначено, що вони не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним
чином. Тому поняття «важкий підліток» слід використовувати для характеристики
неповнолітнього, який особливо болісно переживає кризу перехідного віку. Такі
підлітки характеризуються внутріш-німи конфліктами, акцентуаціями характеру,
нестійкістю емоційно-вольової сфери. Як засвідчує педагогічна практика,
переважну біль-шість учнів вчителі вважають важкими, однак це не значить, що
всі вони завжди є важковиховуваними.
Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом
причин, поєднанням ряду несприятливих обставин. Причини, що виклика-ють
важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята
причина не може фактично бути єдиною.
Серед соціально-економічних умов, які впливають на
виникнен-ня важковиховуваності, виділяють такі:
-
загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль-ної
справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій до дегуманізації);
-
економічні (порушення в народному господарстві, плануванні та
розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді в матеріальних благах,
засобах дозвілля);
-
соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове за-лучення
жінок до виробництва, відчуження дитини від сім’ї);
- соціо-технічні
(втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації, негативний вплив ЗМІ);- організаційно-управлінські (несвоєчасність
і непослідовність у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).
Поряд із соціально-економічними та
соціально-політичними на виникнення відхилень у поведінці підлітків впливають
психолого-педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості,
підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділи-тися, знайти себе.
Якщо ці прагнення не задовольняються в суспіль-ному житті, вони спрямовуються в
негативне русло.
Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови
сімейного виховання :
-
батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя;
-
конфліктні ситуації;
-
утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про
матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному;
-
сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків;
-
зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорос-лих до
виховання дітей, зневажливим ставлення до духовного розвитку дитини,
безконтрольністю, суперечливістю вимог. Причинами важковиховуваності є також
упущення в навчально-виховній роботі школи:
-
недоліки в організації учнівського колективу;
-
вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час;
-
незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних
особливостей учнів;
-
недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недо-цільний
вибір засобів виховного впливу;
-
недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів;
-
незнання умов сімейного виховання, недиференційований під-хід у роботі з
батьками «важких» дітей;
- відсутність системності у роботі школи
з такими дітьми та їх батьками;
-
недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громад-ськості,
трудових колективів;
-
відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними,
одноманітність виховних впливів; форма-лізм.
Важковиховуваність може спричинюватися різними
нескладни-ми розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР.
Ці соціально-економічні і соціально-політичні,
психолого-педагогічні та медико-біологічні причини виникнення
важковихо-вуваності, зазвичай, діють у тісному зв’язку.
Важливе місце при розгляді проблеми
важковиховуваності по-сідає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не
лише вста-новити причини його поведінки та глибше пізнати сутність його
проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з ним.
Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності під-літка повинна містити
дані за такими параметрами:
1.
Критерії опірності підлітка педагогічним впливам:
- контактність
з класним колективом;
-
стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;
-
реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / ней-тральна /
ворожа;
-
піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.
На початковому рівні важковиховуваності позначається
безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю;
обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.
2.
Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду
підлітка:
-
досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;
-
характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій
сфері / стійкий прояв негативних дій;
-
досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалі-зований
/ обмежений / слабкий;
-
досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні
з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай /
паніка.
3.
Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні
протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним,
життєвим досвідом. Через це виникає непра-вильне осмислення дійсності. При
обтяженій важковиховуванос-ті переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому.
Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.
4.
Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокри-тичність
підлітків і їх самовимогливість.
Рівень самоуправління поведінкою вивчається через
викорис-тання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціо-метричні
методики.При вивченні особистості важковиховуваного важливо встано-вити його
типологію. Традиційно визначаються 4 типи важковихо-вуваності з характерними
для них причинами виникнення та діа-гностичними ознаками:
1.
Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом
гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться
справами, успіхами, переживаннями підлітка. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у
них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація
починається з неуспіхів у навчанні; як результат – негативні емоції, порушення
стосун-ків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на
однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці
достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде
правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна
стимуляція.
2. Відхилення у психічній діяльності або
опірність педагогічним впливам – зумовлені граничними порушеннями в емоційній
та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту
викликає труднощі в навчанні, спілкуванні. Реакція емансипації, угрупування та
ін. можуть набувати патологічно-го характеру. Діагностику таких неповнолітніх
слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за
емоційно-духовними проявами неповнолітнього під час бесіди, його зовнішнім
виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками
оточуючих.
3.
Ситуативна важковиховуваність зумовлена невмілими виховни-ми діями. У
цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліт-кового віку: конфліктність,
замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих.
Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення
оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе.
4.
Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання за
гіперпротекцією, потурання, альтернуючого виховання2. Соці-альному педагогу
слід нейтралізувати чи обминути заперечення. (Гіперпротекція – тобто підвищена
опіка дитини, позбавлення її самостійності, надмірний контроль за поведінкою. В
результаті дитина зростає безвільною, у всьому залежить від впливу
навколишнього мікросередовища або від лідера, більш активного, ніж вона сама).
5.
Альтернуюче виховання – нестійке емоційне ставлення з боку батьків,
особливо матері. Похвала або докір залежать від настрою батьків.
| 
